Факультет психології та спеціальної освіти
Дніпровського національного університету ім. Олеся Гончара

Позанавчальний час

Майбутні логопеди з групи ДК-24-1 та їх кураторка відвідали виставку вишитих робіт Олени Михайлівни Лазько, яка є ВПО з Донеччини, під назвою «Берегиня творчого спадку».
На виставці, яка розмістилася у міській бібліотеці на вулиці Воскресенській, 23 (5-й поверх), були представлені авторські роботи за мотивами вишивки й одягу греків Приазов’я XVIII–XXІ ст.
Трішки інформації про автора цієї виставки. Наша давня знайома Олена Михайлівна Лазько народилася 1950 року в місті Макіївка Донецької області в сім’ї педагогів-істориків. Закінчила факультет історії Донецького державного університету, пізніше здобула освіту в Інституті психології, займалася самоосвітою щодо мистецтва, зокрема народного. Олена Михайлівна – членкиня творчого об’єднання «Натхнення» в містечку Велика Новосілка Донецької області.
«Вивчаю побут та мистецтво греків Приазов’я. Взяла участь в обласних та регіональних фестивалях, на яких представляла свої напрацювання з відродження вишивки XVIII–XIX ст.», – розповідає про себе майстриня.
Відомо, що етнічний склад населення Донецької області формувався протягом довгого часу. Греки в цій популяції посідають третє місце за чисельністю, вони почали проживати на Донеччині з кінця XVIII століття – після депортації з Криму.
Греки обожнювали оздоблювати все навколо себе вишивкою, сюжети та техніка якої з часом змінювалися, але дуже повільно. Зазвичай використовували такі матеріали: домашнє полотно, вовну, заполоч, шовк та ширки. Мінімалізм і стриманість, видимі у візерунках вишивки, – риси, які цей народ виховував роками.
От і цього разу нам пощастило ознайомитися з її творами. Серед них – ті, що жінка змогла вивезти з-під обстрілів, з рідної Великої Новосілки. А ще — вишивки, створені в Дніпрі за два роки після евакуації.
До речі, майстриня вишиває понад 15 років.
Жінка вивчає й українську народну вишивку. Полюбляє вишивання гладдю.

• У ній є дуже цікава особливість, говорить нам Олена Михайлівна, – вона втинається прямо в простір тканини, ось погляньте, потрогайте, відчуваєте принади цієї роботи? І витвір вишивальниці набуває нового сприймання.
  З якою любов’ю говорила майстриня нам про всіх і все та найбільше – про квіти біля рідної домівки, про які згадує щомиті, як думає про них, а вони ж… розтоптані й знищені вже ворогом, але лишилися лише на вишитому малюнку…
  Бачили і малюнок з танком, і дії небайдужих дончан, і відчували дух нескорених потомків грецького народу в останніх роботах Олени Михайлівни.
  І це її внесок у Перемогу, бо такого прагнення повернутися в рідний вільний донецький край, вистачило б на багатьох!
  Красива, у стильному вишитому вбранні з гарними прикрасами, патріотично налаштована, приваблювала наш зір: неможливо було завершити цю одухотворену зустріч! Ми побачили її Величність Берегиню творчого спадку, почули її захоплену розповідь про рідний край, його історію, захопилися й могли тішитися її творчістю! Як це чудово, що ми знайшли час попри царину дистанційного навчання на живе спілкування з Майстринею! Привітали її зі святом працівників аматорського мистецтва, подарували на згадку квіти й смаколики від нас, представників Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара. До нових зустрічей, шановна Олено Михайлівно Лазько!